Омбудсмен, або ж уповноважений з прав людини та (або) інститути уповноважених з прав людини, можуть виконувати спеціалізовані функції з моніторингу, нагляду, розгляду і розслідувань у військових, правоохоронних і розвідувальних органах.В деяких країнах подібну роль може виконувати головний аудитор відомства, що належить до сектору безпеки. Загалом будь-яка країна, де є інститут омбудсмена з прав людини, у тій чи іншій формі стикається з задачею моніторингу сфери безпеки і її відомств.
Що таке інститут омбудсмена?
Міжнародна асоціація юристів визначає службу омбудсмена як:
службу, передбачену конституцією або актом законодавчого органу чи парламенту і очолювану незалежним високопосадовцем, відповідальним перед законодавчим органом чи парламентом, що збирає скарги скривджених осіб на урядові відомства, посадовців і співробітників або діє ініціативно і має повноваження розслідувати, рекомендувати виправні дії та подавати звіти.[1]
За словами колишнього керівника асоціації омбудсменів США Діна Готтерера (Dean Gottehrer), омбудсмен повинен мати такі основні характеристики:
- Незалежність
- Неупередженість та об’єктивність
- Гідний довіри процес розгляду
- Конфіденційність
Інститути омбудсменів можуть мати вузьку спеціалізацію, від банків до прав людини чи інших питань. Якщо говорити про сектор безпеки, то органи уповноважених з прав людини, розгляду скарг на спеціальну поліцію та інститути омбудсменів у збройних силах займаються переважно питаннями, пов’язаними з керівництвом безпекою.
Як це працює?
Задача омбудсмена – захистити людей від порушення прав, зловживань, помилок, байдужості, несправедливих рішень і поганого керівництва. Роблячи це, омбудсмен допомагає покращити державне управління і зробити владу більш прозорою та підзвітною. Військовий омбудсмен оберігає права військовослужбовців і сприяє демократичному цивільному контролю над збройними силами. Омбудсмен має право наглядати за діями уряду й міністрів і на цій основі давати рекомендації. Омбудсмен має оприлюднювати результати нагляду. Зазвичай інститути омбудсменів виконують свої обов’язки шляхом:[2]
- Прийому та розгляду скарг від окремих громадян, юридичних осіб та організацій
- Моніторингу загальної ситуації з правами людини в країні
- Інформування громадськості та посадових осіб про права людини
- Розробки чи вдосконалення національного законодавства про захист прав людини[3]
- Розслідувань
- Надання звітів та рекомендацій
Яким має бути ефективний інститут омбудсмена?
Створення інституту омбудсмена має бути інклюзивним, колективним процесом, що враховує інтереси та потреби усіх сторін. Інститути омбудсменів мають спиратись на міцну правову базу.
Важливою функцією інститутів омбудсменів є отримання й розгляд скарг та виявлення сфер державного управління, які потребують удосконалення або більшої підзвітності. Розгляд має своєю метою незалежне й неупереджене вирішення проблем і недопущення їх повторення. Надання звітів і рекомендацій законодавцям і громадськості загалом є ключовою функцією інститутів омбудсменів. Важливо, щоб інститути омбудсменів мали належні повноваження та ресурси для виконання своїх функцій. Оскільки для забезпечення належного і швидкого виконання рекомендацій потрібен ефективний моніторинг, інститути омбудсменів мають запровадити процедури всебічного моніторингу і збору інформації.
Коли йдеться про інститути омбудсменів для збройних сил чи поліції, вони повинні отримати спеціальні знання, потрібні для ефективного виконання ними своїх функцій у відповідних секторах сфери безпеки. Це може потребувати створення спеціально виділених спеціалізованих органів з особливими повноваженнями розглядати скарги, пов’язані зі збройними силами.
Наприклад, інститути омбудсменів для збройних сил мають бути незалежними від уряду і тих органів, за якими вони мають право наглядати. Вони мають право отримувати й розпоряджатись своїми коштами незалежно від будь-якого органу, над яким вони мають юрисдикцію.
Інститути омбудсменів повинні мати право визначати питання та пріоритети діяльності і свободу доводити до кінця свої розслідування. Вони повинні мати можливість обирати методи своєї роботи. Важливе значення для роботи інститутів має доступ омбудсменів до інформації, що має гарантувати закон. Вони повинні мати повноваження звертатись до громадськості та ЗМІ. Інститути омбудсменів повинні мати повноваження вимагати від певних осіб з’являтися до них або надавати їм конкретну інформацію на запит. Вони також повинні мати можливість повідомляти у відкритих звітах про відмову у співпраці. Відкриті звіти є важливим інструментом виконання рекомендацій і привернення уваги до питань, які за інших обставин могли б опинитись поза контролем громадськості чи ЗМІ.
Крім того, не повинно бути обмежень щодо категорій осіб та організацій, які можуть подавати скарги інститутам омбудсменів, якщо ці скарги підпадають під юрисдикцію омбудсмена. Омбудсмен має пропонувати свої послуги безкоштовно і забезпечувати їх доступність. Для подання скарг слід використовувати різні канали зв’язку: електронну та звичайну пошту, спеціальну гарячу лінію. Всіх зацікавлених осіб слід регулярно інформувати про хід розгляду скарг і розслідувань. Рішення відмовити у розгляді скарги треба супроводжувати допомогою, порадою і рекомендацію інших засобів вирішення.
Інститути омбудсменів мають захищати скаржників від помсти. Необхідно розробити план обробки інформації, що передбачає конфіденційність і включає стратегію зв’язку.
Загалом, ефективний інститут омбудсмена повинен мати права й можливості виконати свій мандат. Такі можливості мають бути чітко встановлені законодавством. Ефективний інститут також має бути фінансово й організаційно незалежним. Важливе значення має формування відносин співпраці з іншими органами нагляду та громадянським суспільством, так само як освіта та інформування громадськості про керівництво сектором безпеки.
Джерела
Бенджамін Бакленд, Вільям Макдермотт, Інститути Омбудсмена у справах збройних сил: Практичний посібник, (DCAF 2012)
Born Hans, Wills Aidan, DCAF-Ministry of Foreign Affairs of the Netherlands (2012), Надзор за деятельностью разведывательных служб: Практическое пособие.
Centre for Integrity in the Defence Sector: Guides to Good Governance
Centre for Integrity in the Defence Sector. Criteria for good governance in the defence sector. International standards and principles (2015)
DCAF-UNDP (2007), Сектор безопасности: мониторинг и расследование жалоб.
DCAF (2009), Security Sector Governance and Reform Backgrounder. Нове видання тут.
DCAF (2009), Security Sector Reform and Intergovernmental Organisations. Backgrounder. Нове видання тут.
DCAF – UNDP (2008) Гражданский контроль над сектором безопасности. Пособие для организаций гражданского общества.
Иден Коул, Катрин Кинцельбах, Сектор безопасности: мониторинг и расследование жалоб, (Bratislava: Renesans for UNDP, 2007)
Ганс Борн, Ян Ли, Руководство по правам человека и основным свободам военнослужащих, (ODIHR & DCAF, 2008)
NATO-DCAF, (2010). Виховання доброчесності та боротьба з корупцією в оборонному секторі Збірник прикладів (компендіум) позитивного досвіду.
Кодекс поведінки ОБСЄ стосовно військово-політичних аспектів безпеки
Transparency International (2013) Watchdogs ? The quality of legislative oversight of defence in 82 countries. Government Defence and-corruption index.
Transparency International (2012). Building Integrity and Countering Corruption In Defence and Security. 20 Practical Reforms.
United Nations SSR task force, Security Sector Reform Integrated Technical Guidance Notes. 2012.
UNDP Bratislava Regional Centre, Guide for Ombudsman Institutions: How to Conduct Investigations, 2006.
[1] In Dean M. Gottehrer (2009), “Fundamental Elements of an Effective Ombudsman Institution.”
[2] DCAF-UNDP (2007), Monitoring and investigating the Security Sector. p17.
[3] Universal Declaration Of Human Rights
