Політика національної безпеки, або ж доктрина національної безпеки – це основа, що визначає, як країна гарантує безпеку держави та її громадян. Політика національної безпеки формально описує розуміння країною своїх керівних принципів, цінностей, інтересів, цілей, стратегічної ситуації, загроз, ризиків і викликів в розрізі захисту та підтримання національної безпеки. Політика національної безпеки зазвичай ґрунтується на конституції, засадничих документах і законодавстві країни. Політика роз’яснює дії та обов’язки державних інститутів у гарантуванні безпеки та забезпеченні верховенства права.[1]

Що таке політика національної безпеки?

За визначенням Спеціальної групи ООН з реформування сфери безпеки, політика національної безпеки задає напрямок вирішення країною потреб безпеки народу й держави. Політика виражає погляди уряду та інших інститутів, а також потреби та уявлення людей і має форму документа з політики національної безпеки. Деякі країни мають не один документ політики національної безпеки, а кілька політичних документів, таких, як Біла книга з питань оборони, промови керманичів та інші відповідні документи. Політика національної безпеки має включати або передбачати розробку стратегії національної безпеки та оборони. Останні визначають конкретні методи виконання завдань безпеки та оборони, поставлених політикою національної безпеки.[2]

Чому це важливо?

Як зазначає Спеціальна група ООН з реформування сектору безпеки, політика національної безпеки, де розглядається її ефективність і підзвітність, важлива для легітимності інститутів безпеки та захисту громадян і їхніх прав. Політика національної безпеки тісно пов’язана з реформуванням сфери безпеки; вона визначає стратегічні засади здійснення та керівництва реформуванням сфери безпеки.[3] Оскільки політика національної безпеки ґрунтується на базових правових документах держави, розвиток політики національної безпеки також дає можливість переглянути і вдосконалити цю правову базу.

Як це працює?

Документи політики національної безпеки є специфічними для кожної конкретної країни. Проте, можна виявити й загальні риси. Політика національної безпеки, як правило, торкається принаймні трьох основних тем:

1) Роль держави у міжнародній системі;

2) Уявлення про міжнародні виклики та можливості;

3) Обов’язки виконавців при розгляді цих викликів та можливостей.

Перший елемент визначає бачення державою міжнародної системи та ролі, яку держава відіграє в цій системі. Другий елемент оцінює існуючі та майбутні загрози й можливості (внутрішні та зовнішні). Третій елемент описує функції та обов’язки кожного виконавця.[4]

Документи політики національної безпеки загалом не дають конкретних рішень загроз чи проблем безпеки. Вони мають розглядатися у наступних стратегічних документах і на наступних етапах керівництва: планування безпеки та оборони, розробка програм та їх виконання.

В рамках розбудови доброчесності і доброго врядування в секторі оборони та безпеки слід дотримуватися таких принципів при розробці ефективної та демократичної політики національної безпеки:

  • Комплексний підхід до проблем, суб’єктів і заходів у сфері безпеки – кращий метод охопити найширше коло питань безпеки та оборони.
  • Для легітимної та ефективної політики національної безпеки важливе значення мають обговорення та консенсус.
  • Слід розглядати широке коло загроз, включаючи соціально-економічні загрози, природні лиха, тероризм тощо.
  • Необхідна ретельна оцінка наявних на даний момент засобів.
  • Важливе значення мають прозорість, моніторинг і підзвітність процесів і суб’єктів.
  • У мінливому безпековому середовищі важливі гнучкість і готовність.
  • Політика національної безпеки має враховувати міжнародну ситуацію, учасників, стандарти та правила.
  • Необхідно дотримуватись міжнародного права.

Хто бере участь у процесі?

Загальний процес розробки політики національної безпеки має включати широке коло діячів. Хоча етапи розробки та затвердження відбуваються на найвищих щаблях влади, на етапах оцінки, дослідження та формулювання потрібні знання та участь усіх зацікавлених сторін, від громадських організацій, науковців, які здійснюють функції нагляду, і військовослужбовців та працівників служб безпеки на всіх рівнях, які виконують і першими відчувають вимоги та наслідки політики національної безпеки, до уряду, міністерств і парламенту, чия роль у нагляді за всім цим процесом надзвичайно важлива.

 

Ресурси

Centre for Integrity in the Defence Sector.  Criteria for Good Governance in the Defence Sector: International Standards and Principles (2015)

Centre for Integrity in the Defence Sector. Integrity Action Plan. A handbook for practitioners in defence establishments (2014)

Centre for Integrity in the Defence Sector (2015) Guides to Good Governance (No 2)

Christopher Lord (2011), The political theory and practice of parliamentary participation in the Common Security and Defence Policy, Journal of European Public Policy, 18:8, 1133-1150.

DCAF–UNDP (2008), Гражданский контроль над сектором безопасности. Пособие для организаций гражданского общества.

DCAF (2008), National Security Policy Backgrounder

DCAF (2009), Defence Reform. Backgrounder

DCAF (2009), Police Reform. Backgrounder

DCAF (2009), Security Sector Governance and Reform Backgrounder

DCAF (2009), Security Sector Reform and Intergovernmental Organisations. Backgrounder

DCAF (2006) Parliament’s role in Defence Procurement. DCAF Backgrounder

DCAF (2006) Parliament’s role in Defence Budgeting. DCAF Backgrounder

DCAF (2006) Parliamentary Committees on Defence and Security. DCAF Backgrounder

DCAF (2015), Парламентський довідник: Виховання доброчесності та зменшення корупції в оборонному секторі.

Гарі Букур-Марку, Філіпп Флурі, Тодор Тагарєв (ред.) (2009) Оборонний менеджмент: Ознайомлення.

NATO-DCAF, (2010). Building Integrity and Reducing Corruption in Defence: A Compendium of Best Practices.

NATO (2012) Building Integrity Programme

Кодекс поведінки ОБСЄ стосовно військово-політичних аспектів безпеки

Transparency International (2011). Building Integrity and Countering Corruption In Defence and Security: 20 Practical Reforms.

United Nations SSR task force, Security Sector Reform Integrated Technical Guidance Notes. 2012.

New editions of the DCAF SSR Backgrounder Series

 

[1] Джерела: UN SSR Task Force (2012), Security Sector Reform. Integrated Technical Guidance Notes; DCAF (2008), National Security Policy Backgrounder.

[2] United Nations SSR Task Force, Security Sector Reform Integrated Technical Guidance Notes. 2012. p. 122-125.

[3] Там само. p. 121.

[4] DCAF (2008), National Security Policy Backgrounder. Нове видання тут: http://ssrbackgrounders.org/  

 


Photo credit: © Crown Copyright www.defenceimages.mod.uk