Мета планування у сфері безпеки і оборони, особливо довгострокового оборонного планування – визначити засоби, включаючи майбутню структуру сил, які дозволили б інститутам сектору оборони та безпеки ефективно впоратись з імовірними майбутніми загрозами.Планування безпеки та оборони є невід’ємним елементом розробки політики безпеки та оборони.[1]
Що таке оборонне планування?
Планування для сектору безпеки та оборони охоплює планування озброєнь, тилового забезпечення, командування, контролю, управління, постачання, надзвичайних ситуацій цивільного й військового характеру та, в деяких випадках, планування ядерних сил. Планування розвитку збройних сил вважається центральним елементом планування у сфері безпеки, навколо якого будуються всі інші аспекти планування.[2] Планування для сектору безпеки та оборони здійснюється в рамках політики безпеки та оборони і у відповідності з завданнями національної безпеки. Це процес, завдяки якому завданнями безпеки перетворюються на можливості безпеки та оборони.
Чому це важливо?
Планування для сектору безпеки та оборони – важлива сфера розбудови доброчесності і доброго врядування. Важливо, щоб оборонне планування було підзвітним і прозорим, щоб уникнути корупції. Планове, відповідальне і стратегічне застосування ресурсів країни забезпечує дієвий та ефективний оборонний потенціал. Планування також забезпечує оптимальний розподіл ресурсів, що важливо для демократичного та економічного розвитку країни. Оборонне планування має узгоджуватись з оборонною політикою та завданнями національної оборони та безпеки. Мають існувати механізми контролю та нагляду, щоб процес планування оборони та безпеки відповідав цим завданням, а також міжнародним стандартам розбудови доброчесності та доброго врядування у війську.
Як це працює?
У більшості усталених систем керівництва обороною та безпекою можна виокремити три горизонти планування з відповідними процесами:
- Довгострокове планування
- Середньострокове планування, або складання програм
- Короткострокове планування
Довгострокове планування оборони та безпеки має ціллю передбачити майбутні вимоги оборони та безпеки, аналізуючи тенденції розвитку безпекової ситуації, у т.ч. загроз і викликів, роль альянсів та їхньої політики і стратегії безпеки та оборони. Крім того, враховуються технічні тенденції. На цій основі обирається майбутня модель збройних сил – кількість бойових бригад і батальйонів, ескадрилій, ескадр тощо. При цьому визначаються головні етапи переходу до цієї майбутньої моделі збройних сил. Як майбутня структура збройних сил, так і перехід до неї мають бути реалістичними і враховувати фінансові, технологічні, демографічні та інші важливі обмеження. Довгострокове планування зазвичай охоплює період в 10 – 15 років. Але деякі країни планують своє майбутнє далі, на 25 – 30 років. [3]
Головна мета процесу середньострокового планування – забезпечити, щоб практичні заходи з керівництва безпекою та обороною (реорганізація, найм, закупівлі, навчання, витрати тощо) служили завданням політики оборони та безпеки і створювали потрібну структуру та потенціал збройних сил. Горизонт середньострокового планування зазвичай становить 4-8 років. Середньостроковий план часто називають «програмою», а процес середньострокового планування – «програмуванням». Програма має чітку ієрархічну структуру. В ній має бути ясно і детально розписано перехід від нинішньої до майбутньої моделі збройних сил. Середньостроковий план, особливо в перші роки, складають у суворій відповідності до очікуваних ресурсів і прогнозів оборонного бюджету.[4]
Короткострокове планування покликано деталізувати перші рік-два середньострокового плану, часто – в планах створення можливостей (планах найму, освіти, навчання, закупівель, будівництва тощо, а також у відповідних бюджетах). Короткострокові плани складають у суворій відповідності до обмежень бюджетних прогнозів. В них узгоджуються всі заходи військового будівництва для виконання завдань політики безпеки та оборони.[5]
Згідно Узагальнених технічних настанов з реформування сфери безпеки Спеціальної групи ООН з реформування сфери безпеки, планування оборони та безпеки має визначити конкретні зміни (розвиток/ реформування/ трансформацію), потрібні у відповідь на потреби, загрози, бачення та завдання національної оборони, сформульовані в політиці (стратегії) національної безпеки та оборони. В ідеальному випадку плани також повинні містити чіткі цілі й показники для оцінки результату та сприяти рекламі в ЗМІ, від чого залежить успіх тих чи інших реформ.[6]
На думку Тодора Тагарєва (Todor Tagarev), ефективна політика безпеки та оборони ґрунтується на збалансованих підходах до розробки структури (моделі) збройних сил і планів їх розвитку з такими спільними етапами:
- Визначення завдань, місій та устремлінь безпеки та оборони
- Розробка й узгодження вірогідних сценаріїв, або ситуацій, у яких ці місії виконуватимуться (часто – з розробкою відповідних оперативних концепцій і вибором «курсу дій»)
- Розкладання заходів сценарію на задачі й визначення «переліку задач, важливих для місії»
- Визначення можливостей, необхідних для виконання задач. Цей крок включає декілька проміжних кроків:
- Визначення потрібних видів можливостей
- Оцінка ризиків планування
- Розробка економічно ефективного «пакету» сил, що забезпечить рівень можливостей, необхідний для виконання задач з прийнятним ризиком
- Розробка структури (моделі) збройних сил, що відповідає всім очікуваним місіям і сценаріям
Хто бере участь у процесі?
Планування безпеки та оборони охоплює широке коло діячів, від виконавчої влади, яка аналізує потреби безпеки та оборони, визначає національну політику і встановлює пріоритети; законодавчої влади, яка обговорює і затверджує бюджети та забезпечує правову базу; цивільного і військового персоналу сектору безпеки, який забезпечує знання, детальне планування та виконання; громадянського суспільства, ЗМІ, омбудсмена, механізмів внутрішнього й зовнішнього контролю, які забезпечують ефективний нагляд за процесом; і аж до приватних і державних компаній, які забезпечують щоденні основні потреби персоналу сектору безпеки.
Ресурси
Centre for Integrity in the Defence Sector. Criteria for good governance in the defence sector. International standards and principles (2015)
Centre for Integrity in the Defence Sector: Guides to Good Governance
Centre for Integrity in the Defence Sector. Integrity Action Plan. A handbook for practitioners in defence establishments (2014)
Christopher Lord (2011), “The political theory and practice of parliamentary participation in the Common Security and Defence Policy”, Journal of European Public Policy, 18:8, 1133-1150.
DCAF –UNDP (2008), Гражданский контроль над сектором безопасности. Пособие для организаций гражданского общества.
DCAF (2008), National Security Policy Backgrounder
DCAF (2009), Defence Reform. Backgrounder
DCAF (2009), Police Reform. Backgrounder
DCAF (2009), Security Sector Governance and Reform Backgrounder
DCAF (2009), Security Sector Reform and Intergovernmental Organisations. Backgrounder
DCAF (2006) Parliament’s role in Defence Procurement. DCAF Backgrounder
DCAF (2006) Parliament’s role in Defence Budgeting. DCAF Backgrounder
DCAF (2006) Parliamentary Committees on Defence and Security. DCAF Backgrounder
DCAF (2015), Парламентський довідник: Виховання доброчесності та зменшення корупції в оборонному секторі.
Гарі Букур-Марку, Філіпп Флурі, Тодор Тагарєв (ред.) Оборонний менеджмент: Ознайомлення. Серія «Менеджмент безпеки та оборони» No1. DCAF (2009)
McConville Teri, Holmes Richard (eds.), Defence Management in Uncertain Times. Cranfield Defence Management Series Number 3. Routledge 2011.
NATO-DCAF, (2010). Виховання доброчесності та боротьба з корупцією в оборонному секторі Збірник прикладів (компендіум) позитивного досвіду.
ОБСЄ (2002) Кодекс поведінки стосовно військово-політичних аспектів безпеки
Transparency International (2011). Building Integrity and Countering Corruption In Defence and Security: 20 Practical Reforms.
United Nations SSR task force, Security Sector Reform Integrated Technical Guidance Notes. 2012.
New editions of the DCAF SSR Backgrounder Series
[1] Джерела: Гарі Букур-Марку, Філіпп Флурі, Тодор Тагарєв (ред.) Оборонний менеджмент: Ознайомлення. Серія «Менеджмент безпеки та оборони» No. 1. DCAF (2009) стоp. 48.
[2] Гарі Букур-Марку, Філіпп Флурі, Тодор Тагарєв (ред.) Оборонний менеджмент: Ознайомлення. Серія «Менеджмент безпеки та оборони» No. 1. DCAF (2009) стоp. 48.
[3] Там само. стоp. 49.
[4] Там само. стоp. 51.
[5] Там само.
[6] United Nations SSR Task Force, Security Sector Reform Integrated Technical Guidance Notes. 2012. p. 124.
