Мається на увазі практика компенсацій, що вимагається в якості умови закупівлі обладнання або послуг в іноземної компанії.[1]
Згідно Transparency International компенсаційні угоди – це домовленості, за яких уряд покупця в країні-імпортері зобов’язує компанію-постачальника в країні-експортері реінвестувати якусь частку вартості контракту в країні-імпортері. Це може бути зроблено в рамках оборонних проектів, наприклад, у вигляді субпідрядів, чи через не пов’язані з обороною заходи, наприклад, купівлю товарів чи послуг. Співвідношення компенсаційної угоди до основного військового контракту велике: часто – понад 100% вартості військового контракту.[2]
Transparency International попереджає, що компенсаційні угоди часто мають велику вартість і ризик корупції. Крім того, компенсація слабше контролюється на етапі переговорів, аніж власне військова оборудка. До того ж, у багатьох країнах майже нема контролю, моніторингу, аудиту і публікацій про результати, вигоди чи ефект компенсації.
Що таке компенсаційні угоди?
Transparency International пояснює, що оборонні компенсації – це механізм зустрічної торгівлі, узгоджений урядами покупців і компаніями постачальників, за якого перші купують в останніх військову техніку чи пов’язані послуги. Їх часто використовують як інструменти промислової (іноді навіть соціально-економічної) політики, спрямовані на покращення платіжного балансу і компенсацію економіці (та платникам податків) покупця за витрату коштів, яка не матиме прямого впливу на добробут населення.
Чому важливо брати під нагляд компенсаційні угоди в секторі безпеки?
За даними Європейського оборонного агентства (EDA), виросло не лише число компенсаційних угод, а також і їхній відсоток до контрактів. Вважають, що біля 130 країн зараз практикують компенсаційні угоди. Transparency International підкреслює, що наслідки цих угод залишаються невідомими через брак нагляду з боку урядів. Власне кажучи, неможливо визначити реальний економічний вплив компенсаційних угод, оскільки майже немає даних про їх результати.
Угода про урядові закупівлі Всесвітньої торгової організації, обов’язкова для майже сорока країн, забороняє компенсаційні угоди. Але в цій угоді є положення про винятки, які залишають для них лазівки. Подібна ситуація – з законодавством ЄС, яке забороняє застосування компенсаційних угод з деякими винятками. Тому для недопущення корупції і її наслідків слід вживати додаткові заходи моніторингу, аудиту, прозорості й підзвітності. Крім того, існують необов’язкові стандарти, директиви та кодекси поведінки для закупівлі[3] та компенсаційних угод (наприклад, розроблені Європейським оборонним агентством (EDA)[4]), які треба враховувати.
Компенсаційні угоди несуть ряд ризиків для країни-імпортера. Коли їх використовують, як інструмент промислової політики, щоб вплинути на економічний розвиток країни шляхом підтримки обраних компаній, це може призвести до нестабільності таких компаній після припинення допомоги. Крім того, ці компанії можуть підтримувати корумповані зацікавлені групи. Компенсаційні угоди часто також мають місце в капіталомістких галузях, які й без того вразливі до корупції. Корупція може через компенсаційні угоди поширитись і на інші сектори. Таким проектам, що реалізуються через компенсаційні угоди, а не загальні процедури урядових закупівель, часто бракує механізмів прозорості та протидії корупції.[5]
Як вони працюють?
Як зазначає Transparency International, компенсаційні угоди складаються з пакетів, що оцінюються у відсотках від договору придбання. Вони можуть мати різні форми, наприклад, угоди про спільне виробництво, ліцензійне виробництво, субпідряд, навчання, передачу технології чи інші інвестиції в економіку країни-покупця. В залежності від того, чи пов’язані вони з учасником контракту на придбання, вони вважаються прямими або непрямими.
Компенсаційні угоди – дуже непрозорий інструмент з мінімумом нагляду, адекватних правових стандартів, прозорості, моніторингу та підзвітності. Як пояснює Transparency International, це складні контракти з довгостроковими інвестиціями, які створюють дуже добрі можливості для корупції.
Хто бере участь у процесі?
Два основних учасники компенсаційних угод – країни-імпортери, які купують обладнання і вимагають за це пакет компенсацій, і постачальники обладнання чи послуг, які погоджуються з тим чи іншим пакетом компенсацій. Також присутні численні треті особи – брокери, консультанти, сторонні виконавці компенсацій, а також вигодонабувачі компенсаційних угод, серед яких – місцеві компанії, науково-дослідні центри та, іноді, збройні сили. Ці незліченні учасники підвищують ризик корупції, тому що так складніше контролювати всі елементи та заходи компенсаційних угод.[6]
Рекомендації
Для протидії ризикам корупції, властивим компенсаційним угодам, Transparency International наполягає на необхідності чіткої політики заохочення прозорості, доброчесності та підзвітності процесу. Національні уряди мають забезпечувати, щоб компенсаційні угоди, як частина закупівель для оборони та безпеки, відповідали вимогам стратегічної безпеки. Задіяний персонал має бути висококваліфікованим, компетентним, досвідченим і дотримуватись поважного кодексу поведінки. Transparency International нагадує, що компенсаційні угоди – особлива сфера, неприйнятна для посадовців міністерства оборони та військових без відповідного досвіду. Мають існувати правила повідомлення про конфлікт інтересів, механізми нагляду, наприклад, моніторингу процесу компенсації, та перевірки виконання. До укладання компенсаційних угод слід здійснювати правовий аналіз, щоб уникати й повідомляти про всі можливі конфлікти інтересів і неналежних вигодонабувачів. Компенсаційні угоди мають передбачати механізми та процедури моніторингу і заохочення та покарання за наслідки. Нарешті, уряд має щороку звітувати про хід, наслідки та результати компенсаційних угод, щоб забезпечити виконання зобов’язань. Якщо немає суворих заходів контролю й нагляду компенсаційних угод, від цієї практики слід відмовитись.
Джерела
NATO-DCAF, (2010). Виховання Виховання доброчесності та боротьба з корупцією в оборонному секторі. Збірник прикладів (компендіум) позитивного досвіду.
Transparency International (2010), Defence Offsets: Addressing the risks of corruption and Raising Transparency.
World Trade Organisation (1994) Agreement on Government Procurement
[1] NATO-DCAF, (2010). Виховання Виховання доброчесності та боротьба з корупцією в оборонному секторі. Збірник прикладів (компендіум) позитивного досвіду.
[2] Transparency International (2010), Defence Offsets: Addressing the risks of corruption and Raising Transparency.
[3] Code of Conduct on Defence Procurement
[4] Code of Conduct on Offsets
[5] Там само
[6] Там само
