Викривання - ЦІЛІСНІСТЬ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ

Викривання (whistle-blowing) – це надання інформації про можливі порушення, вчинені корупційні, незаконні, шахрайські чи небезпечні дії
державних чи приватних організацій і їхні ризики для осіб, або установ, які можуть вплинути на їхні дії. Кінцева мета викривання – захистити суспільні інтереси.[1]

Що таке викривання?

Transparency International пропонує широке визначення інформування як повідомлення про порушення, включаючи, зокрема, корупцію; кримінальні злочини; порушення юридичних зобов’язань; несправедливе правосуддя; певні загрози громадському здоров’ю, безпеці чи довкіллю; зловживання владою; недозволене використання державних коштів чи майна; великі втрати чи безгосподарність; конфлікт інтересів; і дії, що все це покривають.^[2]

Чому це важливо?

Викривачі відіграють важливу роль у викритті корупції, шахрайства, безгосподарності та інших порушень, які загрожують здоров’ю та безпеці суспільства, фінансовому здоров’ю, правам людини, довкіллю та верховенству права.^[3]

Великі хабарницькі та корупційні скандали показують шкоду замовчування порушень. Викривання є важливим інструментом попередження і виявлення корупції та інших хибних практик.^[4]

Як це працює?

Згідно Transparency International, щоб бути ефективним, викривання має спиратись на:

Ефективну систему правового захисту викривачів від помсти, з повною компенсацією у разі розправи з ними;
Адекватні механізми належного розгляду та ретельного розслідування повідомлень;
Донесення вигід викривання до громадськості.

Для розбудови доброчесності та уникнення корупції у сфері безпеки необхідні ефективне законодавство щодо викривання та інструменти його реалізації. Інформування визнається дієвим інструментом боротьби з корупцією у наступних міжнародних конвенціях:

Існуюче національне законодавство про викривання часто неповне. Воно потребує подальшого розвитку. Ця правова база має бути чіткою, зрозумілою і зручною у використанні. Законодавство має включати положення, які захищають викривача, охоплюють державний, приватний і неприбутковий сектори та забезпечують надійні канали інформування для повідомлення про своє занепокоєння. Воно має охоплювати широке коло питань, від реальних кримінальних злочинів до потенційної шкоди та інших наслідків порушень.^[5]

Працівники державного, приватного сектору, а також зайняті на особливих умовах (консультанти, тимчасові працівники, стажери тощо) мають бути захищені від розправи за чесне повідомлення про своє занепокоєння. Захист має поширюватись як на викривачів, так і на осіб, тісно пов’язаних з викривачем, наприклад, членів сімей. Законодавство має передбачати право відмовитись брати участь у порушеннях. Викривачі повинні мати можливість звертатись до зовнішніх регуляторів, правоохоронних органів та інших компетентних органів нагляду. Передача інформація до ЗМІ, як останній захід, теж має бути захищена.^[6]

Повноцінна правова база має супроводжуватись ефективною системою виконання. Для цього слід створити чи призначити достатньо автономний державний орган, який наглядав би за застосуванням закону і приймав та розслідував скарги. Керівні органи, такі, як профспілки, торгово-промислові об’єднання, а також громадські діячі теж повинні брати участь у цьому процесі.^[7]

Мають існувати чіткі й легкі у використанні канали зв’язку для того, щоб викривачі могли передавати інформацію конфіденційно і анонімно. Ці канали включають операторів, комітети з етики, омбудсменів, внутрішні гарячі лінії та інструменти інформування через Інтернет. Їх має доповнювати ефективна система наступного розгляду скарг. Важливо, щоб політику щодо інформаторів підтримувало вище керівництво. В організації їх мають заохочувати та інформувати про важливість інформування як ефективного інструменту боротьби з корупцією.^[8]

Хто бере участь у процесі?

Система викривання включає: осіб, які зголошуються повідомляти про порушення; органи, які реєструють і розглядають повідомлення; органи, які накладають санкції і здійснюють виправні заходи; органи, які захищають викривача; і органи, які заохочують інформування та підтримують вигоди від нього.

Ресурси

Centre for Integrity in the Defence Sector (2015) Guides to Good Governance. Professionalism and integrity in the public service.

Council of Europe, Civil Law Convention on Corruption.

Council of Europe, 1999, Criminal Law Convention on Corruption.

DCAF-UNDP (2007), Monitoring and Investigating the Security Sector.

DCAF (2015) Парламентський довідник: Виховання доброчесності та зменшення корупції в оборонному секторі.

NATO-DCAF, (2010). Building Integrity and Reducing Corruption in Defence. A Compendium of Best Practices.

Transparency International (2009), Alternative to Silence. Whistleblower protection in 10 European Countries.

Transparency International (2010), Policy Position 01: Whistleblowing: an effective tool in the fight against corruption.

Transparency International (2013), International principles for Whistleblower Legislation: Best Practices for Laws to Protect Whistleblowers and support Whistleblowing in the Public Interest.

Transparency International (2013), Whistleblowing in Europe. Legal Protections for whistleblowers in the EU.

UN Office on Drugs and Crime, United Nations Convention Against Corruption.